Перевод с украинского Companero forever Elena
ДІН РІД: | | "Тільки в боротьбі знаходжу щастя" | | Перебуваючи в Радянському Союзі на запрошення Комітету захисту миру, американський співак, актор і режисер Дін Рід зустічався з трудящими Москви, розповідав про свою участь у боротьбі за мир, за права людини в капіталістичному світі, проти несправедливості та беззаконня, що панують там. Наш кореспондент зустрілася з Діном Рідом і взяла у нього інтерв’ю. | | Ми розмовляли з Діном Рідом у його номері в готелі «Россия». Був ранок — артист навмисне розпочав свій день на годину раніше, щоб зустрітися з представниками преси, адже всі його дні розписано по хвилинах. | | Високий на зріст, голубоокий, стрункий — доля обдарувала його зовнішністю романтичного кіногероя, дала приємний голос, талант. «Діне, - казали йому друзі й колеги з Голлівуда, де він показував свій останній фільм «Ель Кантор» («Співець»), - якби ти вмів тримати язик за зубами, ти став би зіркою першої величини в американському кіно». | | - Тримати язик за зубами, - гнівно відповідав Дін Рід, - це значить закривати очі на беззаконня, сльози пригноблених людей, насильство, безправність. Я не можу ділити свою совість на дві частини, не можу мовчати. Ось чому я співаю політичні пісні, знімаю політичні фільми. Ось чому я став до лав страйкуючих фермерів у Міннесоті. | | — Дін, що Ви думаєте про свободу митця в капіталістичному суспільстві? | | — Це складне питання. В Америці полюбляють говорити про свободу. Але, бачите, американці з дитинства виховують у своїх дітях здатність мовчати. Мовчатимеш - матимеш усе: гроші, славу, успіх, спокій. Ось головний принцип життя у нашому суспільстві. Зрештою це спричиняється до страшних трагедій особистостей непересічних, талановитих, сильних. | | Звичайно, є в Америці люди, які сміливо виступають проти беззаконня, дискримінації, війни, — Марлон Брандо, Джоан Баез, Джейн Фонда. Та вони змогли висловлювати свої погляди відверто лише після того, як прославились. Я дуже поважаю цих людей. Хочу сказати одне: починати своє творче життя митець повинен з мовчання — хіба це не трагедія? | | — По радянському телебаченню було показано Ваш фільм «Співець». Стрічка мала успіх у радянських глядачів, і було б цікаво довідатись, як Ви працювали над нею. | | —Чілі посідає особливе місце в моєму житті. Я давно знаю цю країну, багато разів бував там, об’їздив її вздовж і впоперек. Мене навіть заарештували там за те, що я зняв американський прапор, заплямований кров’ю тисяч в’єтнамських людей. Я добре знаю і люблю чілійський народ — дуже музикальний, волелюбний, палкий. Одного разу після концерту, який відбувся просто неба, до мене підійшов старий селянин і сказав: «Спасибі, синку, за твої пісні. Вони дають нам сили, допомагають працювати». Та знав би цей дідусь, як багато дали вони мені, прості чілійські селяни! | | Я приятелював з Віктором Харою, з його родиною. Ми були ровесники, обидва любили гітару і пісні, були близькі по духу. Може створитися враження, що мені було просто працювати над фільмом. Але це не так. Писати сценарій, знімати фільм про близьку людину неймовірно важко. Я зустрічався з чілійцями, яким пощастило вирватися з фашистських катівень, записував їхні розповіді. Спеціально їздив до Лондона, де живе вдова Віктора з дітьми. Вона зрозуміла важливість моєї роботи і мужньо погодилась відповісти на запитання. А мене цікавило буквально все - як він ставився до дружини, в які ігри любив бавитися з дочками... Джоан плакала, я кляв себе за ці питання... | | Мені хотілося створити фільм правдивий, чесний, документально точний. Кажуть, приміром, що перед смертю Віктор грав на гітарі. Я думаю, це неправда, фашисти не дозволили б йому взяти гітару в руки. Але головне, звичайно, не в цьому! Головне, що Хара загинув за свободу, за свій народ. Якби мені довелося вибирати свою смерть, я хотів би померти саме так... | | — В останній приїзд до США Ви показували свій фільм студентам Міннесотського університету. Як вони прийняли його, які запитання ставили? | | - Прийняли фільм дуже тепло. В Америці взагалі правду про Чілі мало хто знає. I запитань було багато. Ну, наприклад, питали, чому я знімав картину про Чілі, хіба в Америці мало своїх проблем? Я відповідав, що у світі є події, які повинні хвилювати всіх незалежно від кольору шкіри, віку, місця проживання. Якщо на землі відбуваються такі масові вбивства, як у Чілі, — то ганьба всіх людей, котрі це допустили. Якщо де-небудь на землі точиться війна — то ганьба всієї нашої цивілізації. Люди вигадують витончені засоби вбивати | | і цим пишаються — то ганьба нації, людства. | | Трагедію Чілі я сприйняв як особисте горе. Загинули мої друзі, загинули чудові завоювання сміливого і мужнього народу. Я не міг мовчати. Зробити цей фільм було моїм громадянським обов’язком. | | — Ви багато зустрічалися з радянськими людьми. Що Вам запам’яталося найбільше? | | — Запам’яталося все. Наприклад, як у перший вечір, коли ми вечеряли з друзями в ресторані, до нашого столика підійшли двоє вчителів з Баку і поставили на стіл банку свіжих огірків. Перекладач сказав мені, що вони знають про десятиденне голодування, яке ми оголосили у в’язниці, і хочуть, щоб я їв більше вітамінів. Я був вражений до глибини душі — ніде на землі не зустрічав такої доброти, гостинності, піклування про незнайому людину. | | Або ось: на зустрічі із слухачами Вищої комсомольської школи у моєї гітари несподівано лопнула струна. Я спершу розгубився. I раптом з перших рядів мені дають гітари. Все це сталося за лічені хвилини, я навіть не встиг помітити, де вони взяли інструменти. | | Запам’яталася зустріч із секретарем ЦК ВЛКСМ Б. М. Пастуховим. Від імені радянської молоді він запросив мене в поїздку по комсомольських будовах Сибіру і Далекого Сходу. Я дуже радий цьому запрошенню. Збираюсь не лише виступати там з концертами, а й зняти фільм: мене завжди цікавило становлення героїчного характеру. | | — Що із своїх творчих планів Ви збираєтеся здійснити найближчим часом? | | — Зняти кінокомедію. Сміх — це теж зброя, гідна митця. Одразу після повернення з Москви сяду писати сценарій. Фільм називатиметься «Ковбої». Сюжет його такий: двох ледачих, нетямущих, безпринципних хлопців-ковбоїв перевиховує одна маленька дівчина. Незважаючи на свої десять років, вона розуміє, що світ сповнений несправедливості, горя, що в житгі треба займати активну позицію, треба боротися, бо тільки в боротьбі знайдеш щастя. Не можна сидіти одразу на двох стільцях. Завжди доводиться робити вибір... Одного ковбоя гратиму я, другого — чехословацький співак Здіслав Нецкаш. Але головною героїнею буде дівчинка. | | — Чи не пов’язане це з тим, що нинішній рік оголошено Міжнародним роком дитини? | | — Ні, це просто збіг. А рокові дитини я також віддам належне: в подорожі по соціалістичних країнах, куди я збираюсь, дам концерти у фонд захисту дітей. | | — Як Ви ставитесь до спорту? Чи грає він яку-небудь роль у Ваших фільмах? | | — Без спорту я не уявляю свого життя. Був у юності ковбоєм, чемпіоном з бігу. Навіть поставив рекорд у бігові на десять миль. Люблю гімнастику, особливо вправи на кільцях. В усіх фільмах знімався без дублерів і надалі збираюсь обходитися без їхньої допомоги. | | На прощання Дін Рід сказав: | | — Передайте всім радянським людям низький уклін, вдячнїсть за любов, солідарність, допомогу. Завдяки вашій підтримці я і мої товариші зараз вільні. | | Ольга БІЛАН. | | |
ДИН РИД: | | "Только в борьбе нахожу счастье" | | Пребывая в Советском Союзе по приглашению Комитета защиты мира, американский певец, актер и режиссер Дин Рид встречался с трудящимися Москвы, рассказывал о своем участии в борьбе за мир, за права человека в капиталистическом мире, против несправедливости и беззакония, которые господствуют там. Наш корреспондент встретилась с Дином Ридом и взяла у него интервью. | | Мы разговаривали с Дином Ридом в его номере в отеле "Россия". Было утро - артист специально начал свой день на час раньше, чтобы встретиться с представителями прессы, ведь все его дни расписаны по минутам. | | Высокого роста, голубоглазый, стройный - судьба одарила его внешностью романтического киногероя, дала приятный голос, талант. "Дин, - говорили ему друзья и коллеги из Голливуда, где он показывал свой последний фильм «Эль Кантор» ("Певец"), - если бы ты умел держать язык за зубами, ты стал бы звездой первой величины в американском кино". | | -Держать язык за зубами, - гневно отвечал Дин Рид, - это значит закрывать глаза на беззаконие, слезы угнетенных людей, насилие, бесправие. Я не могу делить свою совесть на две части, не могу молчать. Вот почему я пою политические песни, снимаю политические фильмы. Вот почему я вступил в ряды бастующих фермеров в Миннесоте. | | - Дин, что Вы думаете о свободе творческой личности в капиталистическом обществе? | | - Это сложный вопрос. В Америке любят говорить о свободе. Но, видите ли, американцы с детства воспитывают в своих детях умение молчать. Промолчиш - у тебя будет все: деньги, слава, успех, спокойствие. Вот главный принцип жизни в нашем обществе. В итоге это ведет к страшным трагедиям личностей неординарных, талантливых, сильных. | | Конечно, есть в Америке люди, которые смело выступают против беззакония, дискриминации, войны, - Марлон Брандо, Джоан Баез, Джейн Фонда. но они смогли висказывать свои взгляды открыто только после того, как прославились. Я очень уважаю этих людей. Хочу сказать одно: начинать свою творческую жизнь художник должен с молчания - разве это не трагедия? | | - По советскому телевидению был показан Ваш фильм "Певец". Лента имела успех у советских зрителей, и было бы интересно узнать, как Вы работали над ней. | | - Чили занимает особое место в моей жизни. Я давно знаю эту страну, много раз бывал там, объездил ее вдоль и поперек. Меня даже арестовали там за то, что я снял американский флаг, запятнаный кровью тысяч вьетнамских людей. Я хорошо знаю и люблю чилийский народ - очень музыкальный, свободолюбивый, страстный. Однажды после концерта, который состоялся под открытым небом, ко мне подошел старый крестьянин и сказал: "Спасибо тебе, сынок, за твои песни. Они дают нам силы, помогают трудиться". Но знал бы этот дедушка, как много дали они мне, простые чилийские крестьяне! | | Я дружил с Виктором Харой, с его семьей. Мы были ровесниками, оба любили гитару и песни, были близки по духу. Может сложиться впечатление, что мне было просто работать над фильмом. Но это не так. Писать сценарий, снимать фильм о близком человеке неимоверно тяжело. Я встречался с чилийцами, которым посчастливилось вырваться из фашистских застенков, записывал их рассказы. Специально ездил в Лондон, где живет вдова Виктора с детьми. Она поняла важность моей работы и мужественно согласилась ответить на вопросы. А меня интересовало буквально все - как он относился к жене, в какие игры любил играть с дочерьми... Джоан плакала, я проклинал себя за эти вопросы... | | Мне хотелось создать фильм правдивый, честный, документально точный. Говорят, например, что перед смертью Виктор играл на гитаре. | | Я думаю, это неправда, фашисты не позволили бы ему взять гитару в руки. Но главное, конечно, не в этом! Главное, что Хара погиб за свободу, за свой народ. Если бы мне довелось выбирать свою смерть, я хотел бы умереть именно так... | | - В последний приезд в США Вы показывали свой фильм студентам Миннесотского университета. Как они приняли его, какие вопросы задавали? | | - Приняли фильм очень тепло. В Америке вообще правду о Чили мало кто знает. Ы вопросов было много. Ну, например, спрашивали, почему я снимал картину о Чили, разве в Америке мало своих проблем? Я отвечал, что в мире есть события, которые должны волновать всех независимо от цвета кожи, возраста, места жительства. Если на земле происходят такие массовые убийства, как в Чили, - то позор всем людям, которые это допустили. Если где-нибудь на земле продолжается война - то позор всей нашей цивилизации. Люди выдумывают изощренные способы убивать и этим гордятся - позор всей нации, человечеству. | | Трагедию Чили я воспринял как личное горе. Погибли мои друзья, погибли прекрасные завоевания смелого и мужественного народа. Я не мог молчать. Сделать этот фильм было моим гражданским долгом. | | - Вы много встречались с советскими людьми. Что Вам запомнилось больше всего? | | - Запомнилось все. Например, как в первый вечер, когда мы ужинали с друзьями в ресторане, к нашему столику подошли двое учителей из Баку и поставили на стол банку свежих огурцов. Переводчик сказал мне, что они знают о десятидневной голодовке, которую мы объявили в тюрьме, и хотят, чтобы я ел больше витаминов. Я был поражен до глубины души - нигде на земле не встречал такой доброты, гостеприимства, заботы о незнакомом человеке. | | Или вот: на встрече со слушателями Высшей комсомольской школы у моей гитары неожиданно лопнула струна. Я сначала растерялся. Ивдруг с первых рядов мне дают гитары. Все произошло за считаные минуты, я даже не успел заметить, где они взяли инструменты. | | Запомнилась встреча с секретарем ЦК ВЛКСМ Б. М. Пастуховим. От имени советской молодежи он пригласил меня в поездку по комсомольским стройкам Сибири и Дальнего Востока. Я очень рад этому приглашению. Собираюсь не только выступать там с концертами, | | а и снять фильм: меня всегда интересовало становление героического характера. | | Что из своих творческих планов Вы собираетесь осуществить в ближайшее время? | | - Снять кинокомедию. Смех - тоже оружие, достойное художника. Сразу после возвращения из Москвы сяду писать сценарий. Фильм будет называться "Ковбои". Сюжет его таков: двух ленивых, бестолковых, беспринципных парней-ковбоев перевоспитывает одна маленькая девочка. Несмотря на свои десять лет, она понимает, что мир полон несправедливости, горя, что в жизни нужно занимать активную позицию, необходимо бороться, потому что только в борьбе найдешь счастье. Нельзя сидеть сразу на двух стульях. Всегда приходится делать выбор... Одного ковбоя буду играть я, другого - чехословацкий певец Здислав Нецкаш. Но главной героиней будет девочка. | | - Не связано ли это с тем, что нынешний год провозглашен Международным годом ребенка? | | - Нет, это просто совпадение. А году ребенка я также отдам должное: в путешествии по социалистическим странам, куда я собираюсь, дам концерты в фонд защиты детей. | | - Как Вы относитесь к спорту? Играет ли он какую-нибудь роль в Ваших фильмах? | | - Без спорта я не представляю своей жизни. Был в юности ковбоем, чемпионом по бегу. Даже установил рекорд в беге на десять миль. Люблю гимнастику, особенно упражнения на кольцах. Во всех фильмах снимался без дублеров и в дальнейшем собираюсь обходиться без их помощи. | | На прощанье Дин Рид сказал: | | - Передайте всем советским людям низкий поклон, благодарность за любовь, солидарность, помощь. Благодаря вашей поддержке я и мои товарищи сейчас на свободе. | | Ольга
БИЛАН. |
|
|
;)